25.04.2008        Чергова річниця Чорнобильської катастрофи знову нагадує про те, до яких страшних наслідків може призвести непродумане поводження з деякими видами енергії та технологіями. Нині в Україні понад 19 тисяч техногенно небезпечних об'єктів, найнебезпечнішим із яких залишається Чорнобильська атомна станція. І, зокрема, об'єкт "Укриття", так званий "саркофаг", що й досі тримає у напрузі всю планету. Чи стане він колись безпечним? Як не допустити повторення інших "чорнобилів"? Про це та інше напередодні 22-ї річниці Чорнобильської катастрофи журналісти "Сільських вістей" розпитували міністра з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимира Шандру, який завітав до редакції.    - Володимире Миколайовичу, аварія на Чорнобильській АЕС стала найстрашнішою в світі надзвичайною ситуацією, яка триває ось уже 22 роки. Оскільки ваше міністерство має безпосереднє відношення до функціонування цієї станції та її подальшої долі, то й перше запитання про це: у якому стані нині об'єкт "Укриття"? Як проходять роботи з перетворення його на безпечну систему?    - Будівництво нового безпечного конфайнмента ("саркофага") над зруйнованим 4-м блоком ЧАЕС іде за графіком. До кінця 2008 року триватиме проектування, а у середині 2009-го почнеться будівництво конфайнмента, яке має закінчитися 2012 року. Сподіваюсь, цей графік не буде порушений. Бо проблем із фінансуванням цих робіт немає, вони на 90 відсотків оплачуються Європейським банком реконструкції та розвитку і лише на 10 відсотків - Україною.    Найбільша проблема - паливовмісні матеріали усередині зруйнованого четвертого блока, які являють собою розплавлену лавоподібну масу. Вони дуже небезпечні, мають високу радіоактивність, і тому ми постійно тримаємо їх під контролем, робимо все, щоб усередину "Укриття" не потрапляли вода та сніг. Поки що не вирішено, що робити з ними далі - чи безпечно поховати, чи завантажити у контейнери і залишити у "саркофазі". Ми на рівні експерименту спробуємо виймати їх і складати у контейнери. Завдання досить складне, робитиме це в основному автоматика, бо не можна допустити, аби люди дістали високі дози опромінення. Якщо нам удасться повантажити в контейнери паливовмісні матеріали і зробити їх безпечними, це буде справді радикальним вирішенням проблеми 4-го енергоблоку, "саркофаг" стане абсолютно стабільним і непідвладним жодним впливам.    - А якщо доведеться захоронювати ці високорадіоактивні відходи у спеціальному сховищі? Чи вже вирішено, де воно розташовуватиметься?    - Сховище для таких відходів має бути розраховане на тисячі років і розташовуватися у гранітних породах, на великій глибині, де витримуватимуться певні вимоги з температури, вологості, інших параметрів. Рішення щодо місцезнаходження такого сховища ще не прийняте.    - Як відбувається виведення ЧАЕС із експлуатації?    - Для цієї процедури вже підписано план дій. Думаю, у кінці квітня ми вивантажимо останню паливну збірку.    - Куди ховатимуть відходи з Чорнобильської атомної станції?    - У 30-кілометровій зоні для цього будується сухе сховище відходів ядерного палива. Що ж до радіоактивних відходів із численних могильників, розкиданих по цій зоні, то у кінці квітня буде підписано акт приймання першої черги сховища "Вектор" на півмільйона кубометрів, до якого й звозитимуть ці відходи. Відтак вони не потраплять ні у підземні води, ні у Дніпро, бо "Вектор" - це сучасний комплекс, що будується за найновішими світовими технологіями. У Чорнобильській зоні буде поховано ядерні відходи, 90 відсотків із яких - із самої зони.    - А яка майбутня доля цієї зони? Останнім часом чуємо, що нібито там не все так страшно і, мовляв, немає потреби фінансувати її на сьогоднішньому рівні.    - Я не прихильник того, щоб применшувати наслідки Чорнобильської катастрофи і небезпеки, яку несе зона. До неї треба ставитися дуже серйозно, повсякчас контролювати. Там і досі зосереджено величезну кількість трансуранових елементів, напіврозпад яких - понад тисячу років. Основна їх маса перебуває у 10-сантиметровому верхньому шарі грунту. Тож найбільша небезпека - коли під час дощів і танення снігів вода з зони потрапляє у річки басейну Дніпра. Тому за зоною ведеться постійне спостереження. Можу сказати, що забруднення води не перевищує допустимих норм. Однак нині велика проблема - із чорнобильським лісом. Його ніхто не проріджує, і коли трапляються засухи, виникає імовірність пожеж. У 1990-х роках під час великої пожежі там згоріло до 14 тисяч гектарів лісу. Є технології, як переробити ліс, але ніхто не знає, як його зрубати і зібрати, аби радіоактивний пил не зашкодив довкіллю і людям. Тож ми відкриті для тих, хто допоможе з очищенням та реабілітацією землі у всіх чорнобильських зонах.    - Чи переглядатимуться межі цих зон? Останнім часом чуються пропозиції скасовувати статус потерпілих з багатьох населених пунктів. Зараз у Білій Церкві, у 4-й зоні, намагаються побудувати підприємство підвищеної небезпеки - металургійний завод, хоча за законом воно тут не мало б розташовуватися. Яке ваше ставлення до таких тенденцій?    - Ми щороку здійснюємо дозиметричні і радіологічні перевірки забруднених територій. Ситуація змінюється на краще. За об'єктивними показниками могли б вивести велику кількість сіл із тих чи інших зон, декілька сіл уже можемо вважати взагалі чистими. Але за законом це може зробити Верховна Рада за поданням обласної ради, а для цього треба дозвіл районних рад. Тож це питання місцевих громад, і це правильно. Мешканці самі мусять вирішити, що їм вигідніше: мати статус чистої території, якщо вона справді такою є, і отримувати нові інвестиції, будувати підприємства тощо чи залишатися потерпілою зоною і жити на копійчані дотації. Що ж до будівництва заводу у Білій Церкві, то тут не все однозначно. З одного боку, це інвестиції, нові робочі місця, надходження більших податків тощо. З іншого - держава має гарантувати, що підприємство не шкодитиме ні довкіллю, ні людям. Я не прихильник того, щоб в Україну приходило брудне виробництво.    - Міністерство підтримувало експедиції з порятунку культурної спадщини Чорнобильської зони. Чи продовжується ця робота?    - Так. Зібрано дуже багато унікальних експонатів, вони не повинні пропасти. Ми запропонували створити музей. Зараз вирішується питання про надання йому приміщення.    - А як справи з будівництвом житла для чорнобильців?    - Цього року на нього виділено 69 мільйонів гривень. На ці гроші можна купити далеко від Києва трохи більше 300 квартир. А на черзі сьогодні - понад 41 тисяча людей. При такому фінансуванні необхідно понад 120 років, щоб надати їм житло. Тож держава має подбати про соціальний захист ліквідаторів і потерпілих від Чорнобиля, збільшуючи кошти на це.    - Крім Чорнобиля, в Україні є чимало техногенно небезпечних об'єктів. Який їхній стан? Чи безпечні наші мости, метро, дамби на Дніпрі тощо?    - Дамби на даний час безпечні, за ними триває спостереження. Я намагаюся зробити все для запобігання надзвичайним ситуаціям. Начальникам управлінь наказано брати під контроль життєзабезпечення будинків, будь-яке відключення від систем тепло- та водопостачання тощо. У кінці березня було проведено навчання у київському метро, плануємо таке ж у харківському.    - ЗМІ повідомляють, що в Керченській протоці, де торік було розлито нафту, був мало не екологічний апокаліпсис. Чи це правда?    - Справді, ситуація була надзвичайна, потонули кораблі. Після цього зібрано близько 4 тисяч тонн мазутно-піщаних сумішей. На даний момент ситуація під контролем. Усі пляжі чисті, без мазуту. Викиди мазуту є на острові Тузла, але це не зона відпочинку.    - Нещодавно на розширеній колегії Міністерства внутрішніх справ прозвучало, що потреби ДАІ у бензині фінансуються з бюджету на 5 відсотків. А як із цим у вашому міністерстві? Чи є у вас кошти, бензин тощо, коли, не дай Бог, щось станеться?    - Коли щось станеться, то є. Маємо спеціалізовані хімічні служби і загони, які можуть розбирати великі завали, боротися з хімічним та радіаційним забрудненням тощо, у кожній області є піротехніки. Нещодавно ми отримали три літаки Ан-32П, формуватимемо ескадрилью для гасіння пожеж. Ведемо перемовини про придбання гелікоптерів, з допомогою яких можна знімати з високих будівель людей, допомагати їх розшукувати, гасити пожежі. Із задоволенням купили б нові машини та системи пожежогасіння. Та, чесно кажучи, фінансування рятувальних служб залишається незадовільним. І це тривожить. Адже рятувальники - це люди, які завжди морально і фізично готові ризикувати своїм життям, за секунди приймати рішення. Обов'язок держави - фінансувати і утримувати ці служби на найвищому рівні. Держава має гарантувати людям безпечне життя.    Підготувала Наталя Литвиненко, "Сільські вісті".